Афганістан: 27 років потому

1391448329_3

Сьогодні виконується 27-ма річниця з дня виведення радянських військ з Республіки Афганістан.

Ця війна продовжувалася в два рази більше, ніж війна між СРСР та Німеччиною (1941-1945 рр) – з 25 грудня 1979 по 15 лютого 1989 рр, та коштувала нашій тодішній країні 15 000 загиблими та зниклими безвісти,  54 000 пораненими та 414 000 хворими офіцерами та солдатами.

Через горнило цієї війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.

Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

Попри те що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівнянні до учасників бойових дій — «особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини» — та користуються відповідними державними пільгами, а пам’ятники учасникам війні в Афганістані не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.


До сьогодні історики, політологи, публіцисти та журналісти не можуть дати однозначну оцінку цій війні та відповісти, мабуть, на найголовніше питання: кому вона була вигідна та потрібна?

Хто був зацікавлений в тому, щоб цей регіон став ще однією “гарячою точкою” на карті світу?
І за що гинули та калічилися необстріляні солдати та офіцери Радянської армії?


Відповідь на це питання спробує дати Євген Устименко, політичний оглядач freednipro.tv:


Війна в Афганістані 1979-1989 років є, на мій погляд, необдуманою авантюрою радянського керівництва, яке грубо втрутилося у справи суверенної держави, прикриваючись, при цьому, гаслами “дружби” та “інтернаціоналізму”, а також, статтями Конвенцій ООН та проханнями афганського керівництва про допомогу. 

Дійсно, керівництво прорадянської Народно-Демократичної партії Афганістану (НДПА) на чолі із Нур Мухамадом Таракі прохало СРСР про введення військ ще влітку та восени 1979 року, коли в афганських провінціях почалися антиурядові виступи, причиною яких була політика офіційного Кабулу, яка викликала невдоволення з боку мусульманського духівництва (ліквідація неписемності, колективізація, репресії-ред) .

MOHAMED TARAKI "FRILET PHOTOGRAPHE" PERSONNALITE HOMME "TARAKI MOHAMED PORTRAIT" "IMAGE NUMERISEE"

на фото: Нур Мухамад Таракі


Але спочатку мова не йшла про повноцінне введення військ. Мова йшла про невеликі підрозділи та інструкторів, які б мали тренувати афганську армію та внутрішні війська-т. зв.”Царандой”. Однак, ситація змінилася, коли у вересні 1979 року Таракі був вбитий своїм же заступником та соратником по партії – Хафізулою Аміном, котрий керував Службою Держ.Безпеки (“ХАД”).

 

 

 

 

 

Hafizullah_Amin

на фото: Хафізула Амін


Взагалі, тут дуже важливим є особісті відносини Брєжнєва та афганських керіників: з Таракі у Леоніда Ілліча склалися дружні стосунки, а ось Аміна він вважав ставлеником США та Заходу, незважаючи на те, що Амін був до кінця вірним Кремлю і також просив про допомогу.

І тоді Політбюро починає розробляти план по введенню до країни т.зв “обмеженого контингенту”, який взагалі не був таким.
Адже туди вводилася ціла армія – 40-а армія, що входила до складу Туркестанського військового округу, частини Військово-Повітряних сил, КДБ та МВС СРСР. Загалом –  81 100 чоловік.
У Кремлі боялися, що якщо Амін прийде до влади, то він вийде з під впливу Москви. І тому, Політбюро пішло на такий крок. 25 грудня перші радянські колони перетнули кордон, а вже 27 грудня спецпризначенці КДБ та ГРУ (Головного Розвідувального Управління – ред.) штурмом захопили резиденцію Аміна-палац Тадж-Бек.

на фото: палац Тадж-Бек після штурму. 27 грудня 1979 року.


Спочатку планувалося, що наші солдати через декілька місяців будуть виведені з країни, оскільки основна мета-знищення Аміна-була виконана (на його місце прийшов більш лояльний Бабрак Кармаль).

Babrak_Karmal

на фото: Бабрак Кармаль.


Але НДПА не могла розраховувати на свою армію та “Царандой”, в лавах яких почалося масове дезертирство. І тому, війська залишилися та поступово втягнулися у війну, противником в якій для них стали афганські моджахеди.

October_87_-_Khalis-loyal_Muja


Тут, до речі, самі собою напрошуються паралелі із сучасною російсько-українською війною:
1.) як в Криму діяли, так і на сході України діяли і продовжують діяти т. зв. “зелені чоловічки” – російський спецназ, що не має опізнавальних знаків та вдає з себе “місцеве населення”. 
Подібна тактика була вже використана при штурмі Тадж-Беку. Тоді спецназ КДБ та ГРУ  комплектувався з бійців-уродженців Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану (т.зв. “мусульманські батальйони”) . Всі були вдягнені в афганську військову форму, розмовляли на фарсі та нічим не відрізнялися від афганців.

2.) І тодішній СРСР і нинішня Росія посилалися на “прохання” керівників держав (Таракі та Амін в Афганістані та Янукович в Україні) про військову допомогу для “наведення коституційного ладу”.

3.) Оскільки ані тодішній СРСР, ані нинішня Росія не оголошували офіційно війни ані Афганістану, ані Україні, а також не визнавали своєї прямої участі у вищезгаданих військових конфліктах, то й військовополонені не мали жодного права, які були передбачені Женевськими конвенціями. Отже, як  радянські солдати в Афганістані, так і російські солдати в Україні не є офіційними учасниками бойових дій.

4.) І тоді і зараз під забороною є тема поховання солдат – учасників цих безглуздих воєн. Варто лише прочитати стенограму засідання ЦК КПРС від 30 липня 1981 року (далі цитати приводяться мовою оригіналу – ред.):


Suslov_MA

на фото: Михайло Суслов

«Суслов (секретар ЦК з питань партійної ідеології): Хотелось бы посоветоваться. Товарищ Тихонов представил записку в ЦК КПСС относительно увековечивания памяти воинов, погибших в Афганистане. Причем предлагается выделять каждой семье по тысяче рублей для установления надгробий на могилах. Дело, конечно не в деньгах, а в том, что если сейчас мы будем увековечивать память, будем об этом писать на надгробьях могил, а на некоторых кладбищах таких могил будет несколько, то с политической точки зрения это не совсем правильно.


Yuri_Andropov_-_Soviet_Life,_August_1983

на фото: Юрій Андропов

Андропов (голова КДБ СРСР): Конечно, хоронить нужно с почестями, но увековечивать их память пока рановато.


Kirilenko,_Andrey_Pavlovich

на фото: Андрій Кириленко

Кириленко (член Політбюро): Нецелесообразно устанавливать сейчас надгробные плиты.



Tikhonov,_Nikolay_Aleksandrovich
на фото: Микола Тихонов

Тихонов (голова Ради Міністрів СРСР): Вообще, конечно, хоронить нужно, другое дело – следует ли делать надписи.


Суслов: Следовало бы подумать и об ответах родителям, дети которых погибли в Афганистане. Здесь не должно быть вольностей. Ответы должны быть лаконичными и более стандартными».


Аналогія з нинішньою позицію російського керівництва щодо загибелі своїх солдатів виникає сама собою: і тоді і зараз Кремль продовжує замовчувати про свої військові втрати, приймаючі закони та подібні розпорядження.

Варто не забувати і про психологічну реабілітацію, адже з того часу в душі солдатів, які підірвали своє здоров’я на тій війні, але повернулися додому, назавжди укорінилася ганебна фраза військових комісарів та політиків: “Мы вас туда не отправляли!”. 


Відповідаючи на питання “Кому була вигідна ця війна?”, можна сказати, що ця війна була вигідна не тільки Політбюро та ЦК НДПА.
Ця війна була вигідна і США, адже американці фактично помстилися СРСР за поразку у В’єтнамській війні. Зокрема, загальновідомим фактом є операція “Циклон”, ініційована ЦРУ, що передбачала постачання зброї, у тому числі і ПЗРК “Стінгер” до лідерів моджахедів.
Ця війна була вигідна і сусідньому з Афганістаном Пакистану який неофіціними методами намагався утворити тут державу із ухилом на релігійних фундаменталістів.
Правда, свого часу тодішня голова уряду Пакистану Беназір Бхутто закликала тодішнього Президента США Рейгана не підтримувати моджахедів, аругментувавши це тим, що той “створює Франкенштейна”. Вона виявилась права-через кілька років після виведення радянських військ такий “Франкенштейн” справді появився. В обличчі “Талібану” та “Аль-Каїди.”


Який висновок з цього можна зробити?

Проводячи паралелі між Афганською війною 1979-1989 років та нинішньою війною на сході України за участю Російської Федерації, можна із впевненістю сказати наступне: війна в Афганістані поховала Радянський Союз. Так само, війна на Донбасі поховає і Російську Федерацію, якщо її керівництво вчасно не схаменеться.”

Tweet about this on Twitter0Share on VKShare on Facebook0

Comments

Теги: , , , , ,




Back to Top ↑